Державна наукова установа “Інститут інноваційних технологій і змісту освіти” реорганізована шляхом поділу. На його базі утворені державні наукові установи:

   Інститут модернізації змісту освіти  (http://www.imzo.gov.ua/) та Інститут освітньої аналітики, з віднесенням їх до сфери управління Міністерства освіти і науки України. (Постанова Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. № 687 “Про утворення Інституту модернізації змісту освіти та Інституту освітньої аналітики”).

ВП «Слов’янский технікум ЛНАУ»

 

Практичний психолог

Попова Ольга Миколаївна

«Насилля в сім’ї»

 

Методичний посібник

 

В роботі пропонується розглянути особливості та види домашнього насилля, психологічні характеристик жінки та дитини - жертви домашнього насилля та рекомендації щодо проблеми сімейного насилля.

 

Зміст

 

Вступ

Розділ 1. Домашнє насилля, його особливості та види

Розділ 2. Закон України «Про попередження насильства в сім'ї»

Розділ 3. Методи соціальної роботи з жертвами сімейного насилля

Розділ 5. Центр медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'їє

Розділ 6. Рекомендації психологам, батькам та викладачам у разі звернення по факту насилля в сім’ї.

 

Вступ

Наприкінці XX - на початку XXI ст. проблеми молоді стають особливо актуальними й розглядаються багатьма міжнародними організаціями та урядами різних країн. Так, лише ООН питання про стан молоді розглядала на спеціальних засіданнях у 1980, 1982, 1992 pp., a у 1985 р. було проголошено Міжнародним роком молоді під гаслом «Участь. Розвиток. Мир». Також ООН у 1995 р. було ухвалено Всесвітню програму дій молоді до 2000 р. і на подальший період.

Останніми роками в Україні, як і в більшості посткомуністичних країн, значна увага приділяється розв'язанню конкретних проблем молоді і її соціалізації.

Однією з актуальних проблем, які стоять перед сучасним українським суспільством, є подолання і профілактика будь-яких проявів насильства щодо дітей та молоді. Слід відзначити, що дана проблема лише стає предметом широкого громадського та наукового обговорення в Україні.

Незважаючи на нестачу даних щодо масштабів насильства у сім'ї в його різноманітних формах, тієї інформації, що є достатньо для того, щоб привернути до цього явища широку увагу. Оскільки у випадках насильства у сім'ї в офіційних статистичних джерелах, зазвичай не виділяються в окрему категорію і складають вагому долю латентної (або прихованої) злочинності, то скласти уяву про справжні масштаби різноманітних видів насильства у сім'ї дуже важко. (Зазначимо, що в Єдині звіти із злочинності США введено категорію «насильство у сім'ї»).

Отже, мета нашої роботи  виокремлення основних соціально-педагогічних та психологіч­них характеристик жінки та дитини - жертви домашнього насилля.

Завдання посібника:

-                      вивчення та аналіз основних соціально-педагогічних та психоло­гічних характеристик жінок та дітей - жертв домашнього насилля;

-                      розробка загальних шляхів корекції основних соціально-педагогі­чних та психологічних проблем жінок та дітей - жертв домашнього насилля.

 

Розділ 1. Домашнє насилля, його особливості та види. 

В останні роки проблема насильства над жінкою  та дитиною в сім'ї все більше привертає увагу фахівців. У США та Західній Європі перші роботи, присвячені цій проблемі, стали з'являтися починаючи з 70-х років. Пізніше були розроблені різні соціальні програ­ми для профілактики наслідків такого насильства.

В Україні проблема насильства над жінкою та дитиною в сім'ї тривалий час не була предметом спеціальних досліджень соціологів, психологів та соціальних працівників. Нею займалися, в основному, кри­міналісти при вивченні злочинів, які здійснювалися в сімейно-побутовій сфері. Однак, практика останніх років доводить концептуальне осмислення цього питання на державному рівні. Свідченням цього є і прийняття законодавчої бази, і створення кризових центрів роботи з тими, хто потерпає від насильства в  родині.[19]

В Україні відбуваються перші спроби запровад­ження й реалізації певних моделей роботи: превен­тивної, навчально-тренінгових програм, роботи з правоохоронними органами, організації притулків для жінок, кризових консультативних центрів (оч­них та заочних), центрів реінтеграції, груп взаємопідтримки чи самодопомоги, психотерапев­тичних програм (індивідуальних та групових).

За визначенням Закону України «Про попередження насильства в сім'ї», який Верховна Рада України ухвалила 2001 року, насильство в сім'ї — це «будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи еконо­мічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як лю­дини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізично­му чи психічному здоров'ю». Отже, жертвою домашнього насильства може стати будь-хто: жінка, яку постійно лає і б'є її чоловік, дівчинка-підліток, що страждає від сексуальних переслідувань свого вітчима, хлопчик, якого лупцює мати-алкоголічка, старенька бабуся, що її ненавидять власні діти...

Закон розрізняє чотири види домашнього насильства:

• фізичне;

• психологічне;

• економічне;

• сексуальне.

Фізичне насильство в сім'ї — це навмисне нанесення побоїв, тілесних уш­коджень одного члена сім'ї іншим, яке може призвести чи призвело до по­рушення нормального стану фізичного чи психічного здоров'я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.

Сексуальне насильство в сім'ї — це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії щодо неповнолітнього члена сім'ї.

Психологічне насильство в сім'ї — це насильство, пов'язане з тиском од­ного члена сім'ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або пог­рози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподі­яти або заподіяли шкоду психічному здоров'ю.

Економічне насильство в сім'ї — це навмисні дії одного члена сім'ї щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров'ю, або навіть призвести до смерті постраждалого.[12]

На жаль, це дійсно так. За даними соціологічних досліджень, серед розлу­чених жінок кожні три з чотирьох опитаних потерпали від домашнього на­сильства. Офіційна статистика Міністерства внутрішніх справ свідчить, що більше ніж 81 тисяча осіб перебувають на обліку за вчинення насильства в сім'ї.

Чому це відбувається? По-перше, тому, що метою домашнього насильства завжди є встановлення контролю над жертвою, коли кривдник намагається бути єдиним «розпорядником» її життя. Підкоряючись, жертва стає безпо­радною, не може правильно оцінювати ситуацію, більше навіть не нама­гається себе захистити. В такому стані постраждалі від домашнього насиль­ства часто самі відмовляються від спроб їм допомогти. По-друге, тому, що в українському суспільстві «не прийнято» розповідати про такі речі. На жаль, ми стикаємося зі «змовою мовчання» та прихованим осудом потерпілих від насильства в сім'ї: наприклад, розумна жінка, маючи науковий ступінь і досягнувши успіху в службовій кар'єрі чи бізнесі, не може говорити про те, що її б'є чоловік, який сам обіймає керівну посаду. А мати не може визнати, що її рідний син знущається над нею: вона, мовляв, «сама винна» в тому, що не догодила, не так виховала, не зберегла сімейного во­гнища. Така позиція хибна. Ніхто, ніколи і ні за яких обставин не має стати жертвою домашнього насильства, бо насильство — це злочин. У суспільстві утвердилися й багато інших стереотипів щодо насильства, які перешкоджають подоланню цього явища. А, мабуть, найбільше згубно впливають на суспільну думку уявлення про те, що поодинокі випадки аг­ресії не є насильством. Насправді це не так. Прояви домашнього насиль­ства мають циклічний характер: випадок насильства — примирення — заспокоєння — посилення напруги — і знову насильство. Кожного на­ступного разу цей цикл може скорочуватися в часі, а насильство — ста­вати більше інтенсивним та жорстоким.[9]

Тема попередження сімейного насильства вже багато років знаходиться у центрі міжнародного обговорення. У країнах Західної Європи і Північної Америки ця проблема більше двох десятиріч міститься в полі зору громадськості й тому досліджена набагато краще, ніж в Україні. До останнього часу в нашій державі було накладено своєрідне табу на обговорення як проблем насильства над дітьми та жінками, так і проблем насильства проти особистості в цілому. Окремі випадки, що ставали надбанням громадськості, трактувалися як дії маніяків або карних злочинців. Лише останніми роками суспільство починає усвідомлювати катастрофічні масштаби проблеми.           

 

Розділ 2. Закон України «Про попередження насильства в сім'ї»

Так, зокрема, Харківський центр жіночих досліджень розробив проект закону «Про попередження насильства в сім’ї», який 17 листопада 2001 року був прийнятий Верховною Радою України. Прийняття цього закону дозволило вирішити цілий ряд проблем. Уперше на законодавчому рівні було закріплено поняття насильства в сім’ї, визначено, які органи здійснюють заходи щодо попередження насильства в сім’ї, яким чином реагують державні органи, коли насильство вже відбулося, якою є відповідальність за вчинення таких дій.[8]

Найбільш гостро проблема насильства в сім’ї постає перед неповнолітніми громадянами. Це пов’язано здебільшого з вразливістю та необізнаністю дітей. Вразливість дітей до насильства пояснюється їх фізичною, психічною та соціальною незрілістю, а також залежним (підлеглим) становищем по відношенню до дорослих, незалежно від того, чи є це батьки, опікуни, вихователі, вчителі. Нерідко буває важко виявити, чи мало місце в ситуації насильства в сім’ї психологічне насильство, чи справа обмежувалася лише фізичним або економічним насильством. Тому створення індикаторів психологічного насильства в сім’ї щодо дітей і використання їх у практиці роботи міліціонерів та соціальних робітників є дуже важливим.      

Згідно чинного законодавства, психологічне насильство в сім’ї проявляється в образах із використанням лайливих слів та криків, які принижують честь і гідність члена сім’ї, образливих жестах із метою приниження члена сім’ї або тримання його в атмосфері страху. Психологічне насильство проявляється також у брутальному ставленні до родичів чи друзів члена сім’ї; шкоди, що її спричинено домашнім тваринам; у знищенні, пошкодженні, псуванні або приховуванні особистих речей, предметів, прикрас тощо.         

Ознаками такого насильства над дітьми можуть слугувати:  

·                    замкнутість;

·                    демонстрація повної відсутності страху;

·                    неврівноважена поведінка;

·                    агресивність, схильність до нищення й насильства;

·                    уповільнене мовлення, нездатність вчитися;

·                    надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними для цього віку;

·                    уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми;

·                    занизька самооцінка;

·                    тривожність;

·                    намагання справити враження людини, що живе в злиднях;

·                    демонстрація страху перед появою батьків;

·                    страх фізичного контакту, острах іти додому;

·                    депресія, спроби самогубства;

·                    уживання алкоголю або наркотиків;

·                    психосоматичні хвороби, на кшталт болю в животі (неврастенії);

·                    нав’язливі страхи (фобії);

·                    насильство по відношенню до свійських тварин, та взагалі до більш слабших істот;

·                    почуття провини за отримання фізичних ушкоджень;

До різновидів психологічного насильства над дітьми, зокрема, належать:

1) використання «привілеїв» дорослих:

·                    поводження з дітьми як із рабами чи слугами;

·                    покарання, поводження як із підлеглими;

·                    поводження як із своєю власністю;

·                    відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;

2) залякування:       

·                    використовування своїх переваг - росту, розмірів та сили;

·                    навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів;

·                    крики, стресогенна поведінка;

·                    жорстокість щодо інших істот;

·                    погрози покинути дитину; самогубства; заподіяння фізичної шкоди; шкоди іншим людям, тваринам, рослинам тощо;

·                    погрози розлюбити дитину;

·                    загроза суворого покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;

·                    приниження;

·                    використання скарг для тиску на дитину;

·                    використання дітей у якості довірених осіб;

·                    крики;

·                    непослідовність;

·                    присоромлення дитини;

·                    використання дітей у конфліктах між батьками;

·                    "торговельна" поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;

 

Розділ 4. Методи соціальної роботи з жертвами сімейного насилля.

Щодо осіб, які вже вчинили насильспво в родині або погрожують, його вчинити , працівники міліції можуть вжити таких заходів:

  винести кривдникові офіційне попередження    про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї. Якщо кривдник таки вчинив насильство після винесення йому офіційного попередження, йому можуть винести захисний припис;

  взяти на профілактичний облік   осіб, схильних до вчинення насильст­ва в сім'ї;

-  винести кривднику захисний припис і контролювати виконання вимог за­хисного припису. В захисному приписі особі, якій його винесено, можуть заборонити чинити певну дію (дії) щодо жертви насильства в сім'ї, а саме:

- чинити конкретні акти насильства в сім'ї;

- отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства;

- розшукувати жертву насильства, якщо вона за власним бажанням перебуває в місці, не відомому кривдникові;

- відвідувати жертву насильства, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім'ї;

- вести телефонні переговори з жертвою.

Для допомоги потерпілим від домашнього насильства діють спеціальні кризові центри, а також центри медико-соціальної реабілітації. Працівники кризових центрів надають інформаційну, психологічну, педагогічну, меди­чну, юридичну допомогу особам, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї, а також тимчасовий притулок; повідомляють службі діль­ничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції в справах неповнолітніх про виявлені факти реальної загрози застосування насильства в сім'ї або про факти вчинення такого насильства.[26]

 

Розділ 5. Центр медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'їє

В центрах медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї по-страждалим надають первинну медико-санітарну та психологічну допомогу, психіатричну допомогу певних видів, а за потреби працівники центрів ске­ровують жертв насильства в сім'ї на відповідне подальше лікування; організо­вують надання їм юридичних консультацій; повідомляють про вчинене на­сильство в сім'ї службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній мілі­ції у справах неповнолітніх.

Вміщені далі поради можуть бути корисними для всіх, хто став жертвою або свідком домашнього насильства.[33]

• Передусім варто пам'ятати народну мудрість: «Хто сам себе береже, того й лихо оминає». Не треба заплющувати очі на реальні факти і вмовляти себе не зверта­ти уваги на насильство. Якщо ви зіткнулися з першими (ще «легкими») проявами насильства, подумайте про власну безпеку та безпеку своїх дітей — уявіть най­гірший розвиток подій і подумайте про ваші дії в таких неприємних ситуаціях.

• Тримайте під рукою номери телефонів міліції та соціальних служб. Варто, щоб ці номери також знали ваші діти. Якщо виникне потреба, не вагаючись телефонуйте до районного відділу міліції або на номер «02" і вимагайте термінового втручання. По приїзді працівників міліції детально опишіть їм усе, що сталося, покажіть ваші тілесні ушкодження, а також домашні речі, які побив чи поламав кривдник.

• Якщо вам завдано тілесних ушкоджень, обов'язково зверніться до медичних закладів. Ви не лише пройдете лікування, а й отримаєте медичні висновки, які є вагомим доказом у суді.

  Найбільше виваженим виходом з деяких ситуацій є втеча. Але цей крок нале­жить ретельно підготувати. Варто заздалегідь зібрати невеличку валізу з най­більше потрібними речами: одягом для себе та дітей, грошима, ліками, ключами від дому, офісу тощо, особистими документами (паспорт, свідоцтво про народження дитини), документами, які підтверджують ваші права власності на житло, машину і т. ін. Обов'язково запишіть і запам'ятайте адреси та номери те­лефонів установ, до яких ви плануєте звернутися по допомогу. Крім того, напе­ред обдумайте маршрут вашої втечі й визначте декілька (не одне!) місць, де ви могли б сховатися, якщо залишите дім.

• Якщо близькі люди готові вам допомогти в боротьбі з домашнім насильством, домовтеся з ними про спільні дії в гострій ситуації. Йдеться, зокрема, про дзвінок до міліції, тимчасовий притулок для вас та ваших дітей або схованку для потрібних вам речей (див. попередній пункт).

  Пам'ятайте: насильство часто стає ще брутальнішим, коли кривдник довідуєть­ся про бажання жертви припинити з ним стосунки. Якщо ви зважилися на та­ке, будьте готові захищати свої права та права ваших дітей. Заздалегідь обмір­куйте можливі варіанти вирішення таких гострих питань, як поділ майна, стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей. Звісно, краще відразу звернутися по допомогу до кваліфікованих юристів соціальних служб чи громадських організацій, послуги яких є безкоштовними.

  Подумайте про те,як обмежити ваше спілкування з кривдником після розлуче­ння і вберегти від нього ваших дітей. Наприклад, попросіть ваших колег по ро­боті з'ясовувати, хто вам телефонує, повідомте працівникам дитячої установи, хто має право забирати ваших дітей додому, ходіть до інших крамниць тощо.

• Уявіть ваше подальше життя без кривдника й знайдіть у ньому позитивні момен­ти для себе. Згадуйте про ці моменти тоді, коли відчуватимете неспокій та су­мніви. В разі потреби, зверніться до соціальних служб та неурядових організа­цій, які надають психологічну підтримку постраждалим від насильства в сім'ї.

 

Розділ 6. Рекомендації психологам, батькам та викладачам у разі звернення по факту насилля в сім’ї.

Рекомендації психологам у разі першої допомоги жертвам домашнього насилля:

-         Не кидайтеся відразу обіймати потерпілого. Візьміть його за руку або покладіть свою руку йому на плече. Якщо побачите, що це людині неприємно, уникайте тілесного контакту.

-         Не вирішуйте за потерпілого, що йому зараз необхідно (він повинен відчувати, що не втратив контролю над реальністю).

-         Не розпитуйте потерпілого про подробиці того, що сталося. Ні в якому разі не звинувачуйте його в тому, що сталося.

-         Дайте потерпілому зрозуміти, що він може розраховувати на вашу підтримку.

-         Якщо потерпілий починає розповідати про те, що сталося, спонукайте говорити не стільки про конкретні деталі, скільки про емоції, пов'язані з подією. Домагайтеся, щоб він говорив: «Це не моя провина, винен насильник»; «Було зроблено усе можливе в таких обставинах».

-         Якщо потерпілий вирішив звернутися в міліцію, йдіть туди разом. При оформленні заяви, з'ясуванні прикмет злочинців він знову в подробицях переживе жахливу ситуацію. Йому буде потрібна ваша підтримка.

-         При консультуванні жертв сексуального насильства необхідно домагатися наступних цілей [23].

-         Забезпечити можливо повніше і безумовне прийняття себе.

-         Сприяти підвищенню самооцінки.

-         Допомогти скласти конкретний план поведінки в обставинах, пов'язаних з насильством (інформація про міліцію, правоохоронні органи, медичні процедури).

-         Допомогти визначити основні проблеми.

-         Допомогти мобілізувати системи підтримки особи.

-         Допомогти усвідомити серйозність того, що сталося.

-         Допомогти усвідомити необхідність згаяти час на одужання.

-         Виявити і зміцнити сильні сторони особи клієнта.

 

Завдання психолога у разі звернення спрямовані на те, щоб :

-    зменшити у дитини почуття сорому, провини, безсилля;

-    допомогти в зміцненні почуття власної значущості;

-    сформувати нові поведінкові патерни (форми поведінки);

-    сприяти виборчій взаємодії з навколишніми людьми;

Свою роботу з дітьми, що піддалося жорстокому поводженню і насильству, ми будуємо по наступних принципах: слухаю, розумію, співпереживаю.

Нами був вироблений алгоритм поведінки консультанта при веденні діалогу з такими абонентами:

1. Викликати прихильність до себе – «Я тобі вірю»

Найперший і важливий крок - встановлення довірчих стосунків між дитиною і консультантом. Багато дітей не можуть розповісти про те, що сталося дорослим, оскільки бояться, що вони їм не повірять. Причина цих страхів криється в тому, що насильник, як правило, авторитетніше і сильніше, ніж жертва.

2. Проявити співчуття – «Мені шкода, що це сталося»

На другому етапі дитина повинна відчути, що її чують, співчувають, розуміють виникаючі думки і почуття.

3. Зменшити відчуття провини – «Я упевнена, що ти не винен в тому, що сталося». Це третій крок, який спрямований на те, щоб дитина відчула себе комфортно і безпечно. Консультант не повинен засуджувати, давати негативних оцінок поведінці того, хто звернувся.

Подолання відчуття провини є одним з найважливіших етапів роботи з жертвами насильства. Провина носить всепоглинаючий характер, провокує різні спотворення в уявленнях про себе і свої вчинки. Дитина своїм вчинкам надає особливий негативний сенс. Робота з відчуттям провини включає розуміння того, в чому винить себе потерпілий.

4. Підтримати і схвалити його поведінку: «Добре, що ти не злякався і подзвонив».

Позитивна, емоційна підтримка, підкріплення бажання знайти вихід з ситуації насильства є важливими моментами цього етапу. Дитині потрібна допомога в подоланні страхів, що виникають після розкриття фактів насильства.

5. Знайти резерви підтримки і допомоги – «Як ти думаєш, кому ще ти можеш розповісти про свою проблему»?

В даному випадку важливо показати дитині, що існує багато людей, організацій, яким можна довіритися і отримати допомогу і підтримку (родичі, знайомі, учителі, сусіди, служби соціального захисту, міліція, органи опіки і опікування і ін.).

6. Створити умови для припинення насильства і виробити стратегію поведінки – «Давай подумаємо, що ми можемо зробити, щоб подібного не повторилося»?.

Тут треба обговорити поведінку дитини і виключити моменти, що провокують насильство.

Потім знайти разом з дитиною нові шляхи виходу з ситуації, що склалася. Часто дитина не бачить виходу і проблема для неї здається нерозв'язною, тому завдання консультанта першим почати обговорення і направити на пошук альтернативних рішень.

Роблячи вибір, дитина бере на себе відповідальність і таким чином, у неї підвищується мотивація до активних дій. Після закінчення обговорення психолог-консультант пропонує дитині оцінити вибране рішення у світлі очікуваного успіху.

7. Вселити упевненість в завтрашній день – «Я знаю, що ти впораєшся з проблемою. Я в тебе вірю, ти сильний»!

Установка на позитив допомагає дитині упевнено слідувати  наміченій цілі не відступаючи перед труднощами.[29]

Що повинен знати і уміти педагог для надання допомоги дитині, постраждалій від жорстокості і насильства

1.    Закони про захист прав дитини.

2.    Організації, куди можна звернутися для захисту дитини (органи внутрішніх справ, охорони здоров'я, опіки і опікування за місцем фактичного проживання дитини, громадські правозахисні організації).

3.    Установи надають психологічну допомогу дітям (ППМС-центри), номери "Телефонів Довіри".

4.    Послідовність своїх дій у разі жорстокості і насильства.

5.    Ознаки, характерні для різних видів насильства, у тому числі фізичні ушкодження і поведінкові відхилення.

6.    Особливості поведінки батьків або опікунів, що дозволяє запідозрити жорстокість по відношенню до дитини.

7.    Наслідки жорстокого поводження, насильства : психологічні, емоційні, інтелектуальні, поведінкові і ін.

8.    Правила організації спілкування, встановлення контакту, уміти уважно вислухати дитину, незалежно від того підтверджує або заперечує вона жорстоке поводження і спілкуватися з дітьми.

9.    Знати і уміти дати професійно грамотні рекомендації батькам, діти яких піддалися жорстокому поводженню або насильству з боку дорослих або однолітків.

10.  Бути чесним з сім'єю, намагатися детально роз'яснити батькам причину розмови з ними.[12]

Послідовність дій педагога

Постаратися розговорити дитину, встановити контакт, довірчі стосунки з ним. Надати емоційну підтримку. Тут необхідно врахувати, що дорослий повинен продемонструвати по відношенню до дитини інтерес, дружелюбність, щирість, теплоту і емпатію. У такому разі дитина відчує, що ця людина дійсно чує і розуміє її думки і почуття. Оглянути ушкодження. Не відправляти додому, якщо вона боїться туди повертатися. Якщо немає можливості влаштувати її на нічліг до родичів або в інше безпечне місце необхідно звернутися:

в міліцію або прокуратуру, якщо дії батьків є злочинними. Найчастіше має місце поєднання неналежного виконання обов'язків по вихованню дитини з жорстоким поводженням;

-      в травмпункт або іншу медичну установу, щоб зафіксувати травми;

-      в орган опіки і опікування за місцем фактичного проживання дитини, якщо батьки відносяться до групи ризику по алкоголізму, наркоманії або психічним захворюванням і неможливо їх навчити батьківським навичкам;

-      на консультацію до психолога, соціального педагога з метою:

-         проведення діагностичного обстеження дитини й усієї сім’ї, з ціллю встановлення причин порушення у дитини (домашнє насилля, наркоманія, алкоголь, асоціальна поведінка батьків, психічне захворювання);

-         організація і проведення блока корекційних занять з дитиною й батьками з вивчення адекватної взаємодії в умовах домашнього виховання;

-         навчання батьків не насильницьким методом виховання, прийомів релаксації й способів зняття нервово-психічного напруження.[13]

Психолого-педагогічні правила організації спілкування між викладачем та студентом.

1. Будьте уважними до своїх студентів, відмічайте найменші зміни в їх поведінці, будь-які відхилення від норми. Пильної уваги  педагогів і батьків вимагають різкі «раптом» виниклі зміни в поведінці.

 2. Зрушення увагу на зміну успішності студентів (не може довгий час працювати без відволікань й помилок через швидкого наростаючої втоми).

3. Не можна квапитися з висновками, проявляйте терпіння, доброзичливість по відношенню до студентів. Постежте, поговоріть з батьками.

4. Будьте об'єктивні не лише в оцінці студентів, але і в ситуації, що склалася. Не піддайтеся емоціям, почуттям, які заважають вирішенню проблеми.

5. Завжди відчувайте психологічну атмосферу у групі. Для цього необхідно:

- спостерігати за дітьми і звертати увагу на їх поведінку;

- розуміти вираз очей студентів, їх міміку, жести;

- уміти зіставляти психологічну атмосферу сьогоднішнього дня з учорашнім.

6. Щиро цікавтеся життям своїх студентів. Відносьтеся співчутливо до думок і бажань студентів : не чіпляйтеся, не намагайтеся переробити, не критикуйте, частіше хваліть!

Принципи допомоги жінкам жертвам зґвалтування:

1. Повага

-        оцініть довіру, яку надає жертва, звертаючись за допомогою;

-        забезпечте конфіденційність;

-        враховуйте культурні особливості жертви.

2. Підтвердження

-        правоти клієнтки і необхідності виразити свої почуття;

-        реальності, що жертва залишилася в живих і має досить сил, щоб впоратися з травмою;

-        природності і адекватності її почуттів;

-        позитивного сенсу проявів психологічного захисту.

3. Переконання

-        що жертва не винна;

-        що вона здолає свої переживання, страхи і нічні кошмари, що є «оплакуванням втрати»;

-        що теперішній стан пройде, якщо з'явиться надія;

-        що вона має для подолання необхідні сили і ресурси;

-        що їй самій слід визначати, що, коли і кому розповідати про те, що сталося.

4. Надання різноманітних можливостей

-        передайте їй ініціативу в процесі консультування;

-        дайте необхідну інформацію, не примушуючи нести відповідальність за подію;

-        не стверджуйте, що потрібне лікування;

-        не цікавтеся деталями того, що сталося, якщо це не потрібно в терапевтичних цілях.[30]

Рекомендації для батьків (матері), чия дитина піддалися зґвалтуванню в сім'ї.

1.    Намагайтеся викликати на довірчу розмову про те, що сталося і часу події.

2.    Постарайтеся своєю поведінкою вселити віру у свої сили, майбутнє.

3.    Запевніть в конфіденційності розмови, і в тому, що дитина потім сам вирішить, що, коли і кому вона розповість про те, що сталося.

4.    Скажіть дитині про необхідність виражати свої почуття і що це природно. Кожен має право на будь-які почуття, які у нього виникають.

5.    Допоможіть визначити основну трудність, проблему.

6.    Зменште відчуття провини, переконайте, що дитина не винна в тому, що стався.

7.    Сприяйте підвищенню самооцінки.

8.    Знайдіть в ситуації якомога більше позитивних моментів (залишилася жива).

9.    Допоможіть дитині усвідомити наявність у неї резервних можливостей, разом з нею знайдіть вихід із положення, що склалося.

10.  Переконайте дитину, що вона обов'язково здолає свої переживання, а стан, в якому вона знаходиться, пройде, але для цього потрібний час.

11.  Підкажіть дитині «Як» і «Що» вона повинен робити, «Як реагувати», поки не зможе мобілізувати свої власні сили.

12.  Вітайте позитивне спілкування з однолітками і значимими дорослими, заохочуйте відвідування секцій, гуртків і не дозволяйте повністю ізолюватися від свого постійного оточення, близьких людей.

13.  Запропонуйте дитині різні матеріали для творчості, що дозволить виразити почуття, зняти напругу.

Для того, щоб підтвердити  чи спростувати це припущення, ми пропонуємо елементарну діагностику дитини, що піддалася насильству.[22]

Емоційний стан

-      низька самооцінка, пасивність;

-      понижений емоційний фон, апатія, страхи;

-      занепокоєння, підвищена тривожність.

-      Депресивні стани, печаль.

Поведінка

-      опозиційна; запобіглива, регресивна;

-      невідповідаюча віку відповідальність;

-      саморуйнувальна поведінка (спричинення каліцтв самим собі, суїцидальні думки).

-      виникнення різного роду відхилень в поведінці: агресія, дезадаптація, адитивна, девіантна, делинквентна поведінка.

Інтелект

-      зниження або повна втрата інтересу до школи;

-      затримка або різке зниження рівня інтелектуального розвитку;

-      зниження пізнавальної мотивації і, як наслідок, стійка шкільна неуспішність;

-      порушення мовного розвитку,

-      загальмованість у відповідях, при виконанні завдань;

-      труднощі запам'ятовування, концентрації уваги.

Взаємовідносини з оточенням

-      невміння спілкуватися з людьми, дружити;

-      відсутність друзів або надмірна нерозбірлива дружелюбність;

-      прагнення будь-якими способами, аж до нанесення самоушкоджень, притягнути до себе увагу дорослих, або уникнення дорослих, підозрілість і недовіру до них;

-      вимога ласки і уваги або замкнутість, прагнення до самоти;

-      агресивність і імпульсивність по відношенню до дорослих, однолітків;

-      роль «козла відпущення»;

Фізичний стан

-      маленький ріст, недостатня вага;

-      гігієнічна занедбаність, неохайний вигляд;

-      психосоматичні захворювання, неврози;

-      постійний голод і/або спрага;

-      мастурбація.

Якщо вищезгадані ознаки у більшості своїй були виявлені в поведінці дитини, ми пропонуємо наступний алгоритм дій дорослого.

Особливості поведінки батьків або осіб, що їх замінюють, яких запідозрюють у жорстокості по відношенню до дитини.

-      Суперечливі, плутані пояснення причин травм у дитини і небажання внести ясність в подію.

-      Небажання, пізнє звернення по медичну допомогу або ініціатива звернення по допомогу виходить від сторонньої особи.

-      Звинувачення в травмах самої дитини.

-      Неадекватність реакції батьків на тяжкість ушкодження, прагнення до її перебільшення або зменшення.

-      Відсутність стурбованості за долю дитини.

-      неувага, відсутність ласки і емоційної підтримки в поводженні з дитиною.

-      Стурбованість власними проблемами, що не відносяться до здоров'я дитини.

-      Оповідання про те, як їх карали в дитинстві.

-      Ознаки психічних розладів в поведінці або прояв патологічних рис вдачі (агресивність, збудження, неадекватність і ін. ).

 

Висновки

            В даному  методичному посібнику було вивчено та проаналізовано основні соціально-педагогічні та психоло­гічні характеристики жінок та дітей - жертв домашнього насилля. Вказані напрямки роботи закладів, в яких здійснюється реабілітація жертв насильницьких дій. Розроблено загальні шляхи корекції основних соціально-педагогі­чних та психологічних проблем жінок та дітей - жертв домашнього насилля.

            Психолог повинен сприяти поширенню серед сімей знань та інформації про соціальні та сімейні стосунки, ранньому виявленню потенційно конфліктних ситуацій та вирішенню міжособистісних та внутрішньо сімейних конфліктів, виявляти факт жорстокого поводження з дитиною в сім’ї; допомагати, піклуватись та давати поради різним сторонам, причетним до випадків насильства в сім’ї, проводити для цього соціальні розслідування та приймати заходи щодо попередження випадків жорстокого поводження з дітьми, займатись стосовно цього явища профілактичною роботою, на трьох рівнях, як вже зазначалось вище. Соціальний педагог має володіти необхідним переліком правових знань, щоб мати змогу допомагати у вигляді консультацій своїм клієнтам.

            Домашнє насильство є системою жорстокої і небезпечної поведінки

яке може включати акти залякування, ізолювання і примуси.  Метою домашнього насильства є встановлення і зміцнення влади і контролю над іншою людиною.  Для досягнення цієї мети кривдник може прибігати до фізичного, емоційного і сексуального насильства. Домашнє насильство порушує багато прав тих, кого захищають міжнародні закони про права людини.  Уряд відповідальний за прийняття заходів по ліквідації домашнього насильства і рівному захисту законом жертв домашнього насильства.

Та для повного вирішення даного питання необхідно піднести його на рівень держави, щоб кожен задумався і почав вирішення цього питання з роботи над собою, усвідомлення важливості вирішення проблеми сімейного насилля, і лише тоді можна говорити про ефективне вирішення цієї проблеми.

Держава також повинна піклуватися про розвиток і належне функціонування соціально-психологічних служб, про  підготовку кваліфікованих психологів та соціальних педагогів, адже саме їхня діяльність повинна приносити найширші та найефективніші результати щодо вирішення проблеми сімейного насилля серед українських сімей.

 

Список використаної літератури

 

1.     Мінакова К. Основні  соціально-педагогічні та психологічні характеристики жінки – жертви сімейного насилля // Соціальна педагогіка.-2005.-№2.-С.43-47

2.     Савчук О.М. Стратегії роботи із спів залежними жінками, які зазнають насилля в сім’ї // Практична психологія та соціальна робота. -2003.-№4.-С.51-60

3.     Савчук О.М. Об’єктивізація впливу тренінгу асертивності на психологічний стан жінок, які зазнали насильства // Практична психологія та соціальна робота. -2003.-№6.-С.74-76

4.     Сафонова Т.Я.  Жесткое обращение с детьми // Практична психологія та соціальна робота. - 2007.-№2.- С.17-29

5.     Шахрай В.М. Технології соціальної роботи. Навчальний посібник.-К.: Центр навчальної літератури. - 2006.-464с.

 

6.     Батьків не обирають… (проблеми відповідального батьківства в сучасній Україні), К., А.Л.Д., 1997 – 144с.

7.     Бондаровська А. Що ми можемо зробити, щоб запобігти домашньому насильству. – К., СДМ - Студіо, 1999. – 64с.

8.     Бондарчук О.І. Психологія сім'ї: курс лекцій – К., МАУП, 2001. – 96с.

9.     Говорун Т., Кікіненді О. Стать та сексуальність: психологічний ракурс. Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 1999-384с.

10. Головатий М.Ф. Соціологія молоді: курс лекцій. – К., МАУП, 2006. – 304с.

11. Горбачев М.С. Молодежь – творческая сила революционного обновления. – М., 1997 – 125с.

12. Громадська програма запобігання насильству в сім'ї. – Проект «Гармонія», Львів, 2004 – 95с.

13. Долженко І. Використання соціально-педагогічних технологій у роботі класного керівника з сім’єю // Соціальна педагогіка: теорія і практика, 2006. - №4 – 34 – 38с.

14. Забадыкина Е.В. Пометки социальном уработнику. Основные сведения о насилии в семье // Социальные работники за безопасность в семье / Подредакцией Либоракиной М.И. М., 1999. – 138-142с.

15. Конт Р. Сексуальное насилие над детьми // Энциклопедия социальной работы, в 3 т., т.3, - М., 1994 – 230с.

16. Кравченко Т. Виховний потенціал сім'ї  в сучасних умовах // Соціальна психологія. – 2006. - №2, 142 – 150с.

17. Мансудов Р.П., Кимер М.Т. Защита от насилля в семне: проблема, разработчики и запуск комплексной социальной технологи // Социальные работники за безопасность в семье. – М., 1999, 84-89с.

18. Мельник Ю.В., Шаргородський С.В. Надання допомоги дітям – жертвам насильства // Психологічна газета. – 2007. - №8, 9-20с.

19. Молодежь России: тенденции и перспективы. – М., 1993, 98-19с.

20. Насилие в семне: с чего начинается семейное неблагополучне: Научно-методическое пособие./ Подредакцией Л.С. Алексеева. – М., 2000, 136с.

21. Онищенко Ю.В. Насильство в сім'ї: стан та проблеми // Педагогіка толерантності. – 2001. - №3-4, 39-47с.

22. Перепелиця М.П. Державна  молодіжна політика в Україні / регіональний аспект. – К.: Український інститут соціальних досліджень, Український центр політичного менеджменту, 2001, 242с.

23. Положение молодежи в 80-х годах: Доклад генерального секретаря ООН // Материалы сороковой сесии Генеральной асамблеи ООН. – М., 1985

24. Российская энциклопедия социальной работы / Подредакцией Панова А.М. и Холостовой Е.И. – М.: Інститут социальной работы, 1997, 410с.

25. Руководство по предупреждению насилля над детьми / Подредакцией Араковой. – М., 1999, 347с.

26. Семешна Н.Ю. Психолого-педагогическая коррекция детско-родительских отношений. – М.: Издат. Центр Вмедос, 2001, 96с.

27. Соціальна робота: психологічний аспект: Навчальний посібник / За редакцією проф. А.Й. Кепської. – К.: центр навчальної літератури, 2004. – 352с.

28. Соціологія: Підручник / З-т видання, стереотипне. За редакцією В.М. Пічі. – Львів: «Новий світ – 2000», 2006.-280с.

29. Соціологія: підручник для студентів вищих навчальних закладів / За редакцією В.Г. Городененка. – К.: Видавничий центр «Академія», 2005-560с.

30. Труба віна І.М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім’єю. Навчальний посібник. – К.: ДЦССМ, 2002, 132с.

31. Хархан О. Стосунки батьків, дітей, та їх вплив на поведінку підлітків // Соціальна психологія. – 2003. - №4, 139 – 142с.

32. Шуст Н.Б. Інноваційна діяльність молоді: сутність, структура, функції. – Вінниця 20012, 141с.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити